Майстрині села

З Кузьмина  з любов'ю:жінки ,які творять красу

Кузьминська майстриня

  Чопа Наталія Михайлівна.

Думки не лишаю. Де покласти слід рожеву,

 А де ніжно-синю

, Щоб славила моя праця Рідну Батьківщину,

 Щоб сміялася сорочка Файними квітками,

 Щоб пишалась Україна Своїми майстрами.

Хоббі: лялька - оберіг

Усе своє життя вишиває Наталія. Це вміння її передалося з покоління в покоління, від  її прабабусі до її доньки. А  сама Наталія  по особливому відноситься до ляльки – мотанки, так як це  дуже давній оберіг. Своїй майстерності навчає і учнів Кузьминського ліцею, де на даний час працює учителем трудового навчання.

Свої роботи та роботи учнів пані Наталія неодноразово  представляла на виставках у  селі, районі, області.

У кімнаті, сповненій душевного тепла, сидить майстриня — жінка з лагідними очима, спокійною посмішкою та світлим обличчям. Вона тримає в руках одну зі своїх ляльок — ляльку-мотанку, виконану в блакитно-білих тонах. Одягнена у вишиту чорну блузу з яскравими квітами, вона виглядає як берегиня українських традицій.
Позаду — справжній маленький світ жіночого рукоділля: на спинці дивана вишикувався цілий ряд її робіт — ляльки-мотанки в традиційних українських строях. У кожної ляльки — свій характер, колір, настрій. Деякі з них вбрані у святкові сукні, з корсетами та хустками, інші — у лаконічних, пастельних барвах, та всі — створені з любов’ю, турботою і розумінням символіки.
На стінах — вишиті або намальовані портрети казкових і образних жіночих постатей: можливо, це образи природи, душі, матерів, дівчат-берегинь — усе це доповнює атмосферу краси, творчості та глибокого зв’язку з українською куль
Пані Наталя — не просто майстриня, вона хранителька традицій. Ляльки-мотанки, які вона створює, — це не просто іграшки. Вони мають сакральне значення, є символами захисту, добра, родинного тепла. Кожна мотанка зроблена без використання голки, шляхом мотання, як велить звичай — аби не “проколоти” долю. Її ляльки — це обереги.

Ця майстриня — людина, яка не просто створює вироби, а відтворює душу українського народу в кожній своїй ляльці. Її роботи — це мистецтво, ритуал, молитва. У кімнаті панує відчуття затишку, жіночої сили, пам’яті про предків і любові до свого коріння.

Вишивка гладью.

Кузьминська майстриня
 Плошинська Людмила

Хоббі:Вишивка гладью

 Одна  із осель в с. Кузьмин   прикрашена  витворами  самої господині. Цим видом мистецтва пані Людмила захоплюється ще з дитинства. Дуже любить польові квіти, напевно саме тому вишиває  гладдю.  Маки і волошки переносить на полотно вдало  яскравими ,підібраними кольорами, дивишся наче живі. Свої роботи майстриня не продає , а дарує людям. ЇЇ рушники та серветки можна побачити у нашому храмі.

У маленькому, мальовничому селі серед українських полів і садів живе майстриня – пані Людмили. Вона жінка поважного віку, з теплим, лагідним поглядом і добрими руками, що з дитинства звикли до нитки й полотна. Її хата – наче музей народного мистецтва: рушники, серветки, сорочки – все прикрашене витонченою вишивкою гладдю.
Пані Людмили  — спадкова вишивальниця. Секрети цього мистецтва вона перейняла від бабусі, яка теж усе життя вишивала. Вона працює мовчки, в світлі денного сонця, що ллється з вікна. На її колінах — біле полотно, натягнуте на п’яльце, а в пальцях — тонка голка, яка майже танцює по тканині, створюючи кольорові візерунки.
Гладь у її руках — не просто техніка, а спосіб розповідати історії. Вона "малює" голкою квіти, птахів, виноградні лози, сцени з сільського життя. Її роботи — живі, теплі, немов дихають. Особливо вражає увага до деталей: кожна пелюстка, кожне пір’ячко має свій характер.
Попри поважний вік, пані Людмили продовжує навчати молодь. До неї часто приходять дівчата — і з села, і з міста — щоб навчитися цього забутого мистецтва. Вона каже:
"Коли вишиваєш гладдю – треба вкладати душу, бо інакше нитка не слухається."
 
На фотографії — куточок затишної української сільської оселі, де панує тепло рук майстрині, яка володіє мистецтвом вишивки гладдю.
У центрі зображення — висока стоска подушок, дбайливо складених одна на одну. Усі подушки — вишиті гладдю, неймовірно яскраво й майстерно. Їх прикрашають великі пишні квіти — переважно червоні й рожеві троянди та півонії з глибоким зеленим листям. Вишивка надзвичайно реалістична: завдяки техніці гладді квіти виглядають об'ємними, ніби намальованими пензлем.
Кожна подушка має свою композицію, але всі вони гармонійно поєднуються між собою. Колірна палітра — насичена, з перевагою червоного, рожевого, зеленого та трішки фіолетового. Це традиційні українські мотиви — символи краси, любові, родючості та душевного тепла.
На стіні — вишиті рушники з подібним квітковим орнаментом. Усі ці речі — результат кропіткої, ювелірної праці. Вони не просто прикраса, а частина душі майстрині. Такі вироби зазвичай зберігаються в родині як реліквії, передаються з покоління в покоління.
Поруч — м’яке біле крісло, іграшковий ведмедик, вазон на підлозі — все це створює атмосферу домашнього тепла, ніжності та традиційної краси.
Цей образ — ніби жива ілюстрація сільського затишку та любові до українського ремесла. Таку вишивку могла створити жінка з душею художниці, яка знає не лише техніку, а й силу символіки, кольору й традиції.

 Вишивка бісером.

Федлюк Руслана Анатоліївна.

    Уявіть собі жінку, чиї руки творять справжні дива. Голка в її вправних пальцях стає чарівною паличкою, а різнобарвний бісер – палітрою художника. Вона не просто вишиває, вона вдихає життя у полотно, створюючи неповторні картини, що вражають своєю красою та деталізацією.
    Її роботи – це цілий світ, витканий з маленьких сяючих намистинок. Ось розквітає пишними барвами рідна природа: тихі лісові галявини, вкриті пахучим різнотрав'ям, або ж величні карпатські пейзажі, що заворожують своєю міццю та спокоєм. Кожен листочок, кожна квітка, кожна гілочка виблискує, наче жива, завдяки майстерно підібраним кольорам та їхнім відтінкам.
    А погляньте на її ікони! Лики святих, вишиті з такою любов'ю та благоговінням, здаються осяяними внутрішнім світлом. Кожна бісеринка наче молитва, вплетена в образ, що випромінює спокій та віру. Її ікони – це не просто витвори мистецтва, це духовні обереги для дому та родини.
    А які ж чудові сорочки вона вишиває! З любов'ю та турботою створює вбрання як для себе, так і для свого чоловіка. Кожен стібок бісеру додає одягу неповторного шарму та елегантності. Чоловіча сорочка, оздоблена стриманими, але виразними візерунками, підкреслює силу та мужність її власника. А жіноча сорочка, розшита яскравими квітами та ніжними орнаментами, підкреслює красу та жіночність.
    Наша односельчанка – справжній талант, майстриня, яка своїми руками створює красу та наповнює світ сяйвом бісеру. Її роботи – це не просто вишивка, це частинка її душі, вкладена в кожну намистинку. Пишаємося такою талановитою людиною у нашому селі!

Гарбуз Галина

        хоббі: вишиття, шиття подушки

  Пані Галина проживає у с. Кузьмин працює у соціальній сфері, швея.

Любить   дуже шити подушки , різної форми , та різних візерунків. І саме це її підштовхнуло ще й  вишивати  різнокольорові подушки

Результат виявився  успішний .

У затишному українському селі живе майстриня на ім’я Галина — жінка, в якої золоті руки та щире серце. Її найбільша пристрасть — шиття та вишивання різнокольорових подушок. З ранньої весни до пізньої осені, коли природа тішить барвами, вона черпає натхнення для своїх робіт.
Кожна подушка, створена Галиною, — це поєднання народного мистецтва, любові до традицій та безмежної фантазії. Вона майстерно підбирає кольори, створюючи візерунки, що оживають: червоні маки, сині волошки, ніжні троянди та геометричні мотиви, притаманні українській вишивці.
Галина шиє подушки не тільки для себе — її роботи прикрашають оселі сусідів, рідних і навіть розходяться далеко за межі села. Кожен виріб — унікальний, з душею, з історією, з теплом її рук.
У тихі вечори, коли над селом опускається тиша, Галина запалює лампу, бере до рук голку з ниткою — і творить… Подушку, яка зігріє не лише тіло, а й душу.